Середа, Квітень 27, 2016 - 14:02

Андрій Василенко: «Маленькі кроки приведуть нас до великого результату»

Андрій Василенко
фото: Анатолій Гаркуша
«За цю депутатську каденцію нічого глобального не вдасться зробити. Великого прориву, реалізації проекту на кшталт «Нью-Бровари» не відбудеться»…

ЧАСТИНА І. СПОСТЕРІГАЄМО ШАЛЕНИЙ ОПІР НОВОМУ

Чесно працювати в Україні важко, але можливо. Важко, бо роками тут утверджувався неправильний, недемократичний, зрештою, просто паразитичний принцип презумпції винуватості.  Особливого розквіту він набув за часи Януковича, хоча зароджувався і міцнів, пускав свою отруту в тіло суспільства набагато раніше.  Партія регіонів просто довела його майже до абсурду.

Цей принцип полягає у тому, що …для державної, по суті каральної машини, ти є вже потенційним правопорушником, бо просто живеш в цій країні. А якщо ти ще й насмілився займатися підприємницькою діяльністю – потенційний злочинець. Якщо твій бізнес успішний, то ти вже злочинець апріорі, якщо дуже успішний – злочинець  абсолютний.

Часи після Майдану змінилися, але такий каральний  підхід не викорінений.  Податківці, митники, деякі представники влади продовжують саме з таким інструментом підходити до оцінки роботи підприємців.

І все ж в Україні можна працювати чесно, чесно сплачувати податки, не давати хабарі митникам та іншим структурам, платити працівникам пристойну заробітну плату не у конвертах. Саме за такими фундаментальними принципами діє броварське підприємство «Зееландія», дочірнє підприємство голландської Royal Zeelandia Group (Королівської компанії «Зееландія»). З 12-ти років свого існування 11 воно демонструє прибутковість. Навіть в останні, дуже непрості роки.  Тут надзвичайно низький рівень плинності кадрів. Спеціалістів броварської «Зееландії», як фахівців високого ґатунку, вже запрошують працювати за кордоном.

З нульової позначки розпочав розбудовувати і нині керує цим успішним підприємством Андрій Василенко. Довірили йому очолити українську «Зееландію» у 25-річному віці. Нині йому без місяця 39 років. У 2015-му Андрій Василенко став депутатом Броварської міської ради від партії «Самопоміч», фракцію якої очолює й нині.

Наша бесіда тривала дві з половиною години.  Ми говорили про історію успіху «Зееландії» - чому і для нього, і для голландців важливо працювати чесно і прозоро, чому так само важливо займатися благодійництвом тощо. Чому проти нього свого часу броварські податківці ініціювали порушення кримінального провадження. Час від часу наша розмова входила в русло фактично філософських  тем.  Для когось, можливо, вони здадуться  відірваними від реалій життя. Наприклад, та ж біблейська заповідь – не вкради. 

Але вже скоро до тебе приходить переконання, що для Андрія Василенка це абсолютно прикладні речі, що дозволяють йому жити в гармонії із собою. Так живе і його родина, де він з дружиною-голландкою виховує четверо дітей. 

Ці прикладні речі - ніби й прості. Це біблійні  правила християнської моралі. Їх  Андрій Василенко дотримується твердо. По-іншому він і не може, бо така його сутність, так виховали його батьки.

Бесіду з ним ми вирішили розбити на три  частини.  У першій  головною темою стане його оцінка депутатства. Бачення процесів, які відбуваються у міськраді, які завдання депутат Василенко  ставить перед собою, чому попри все він зберігає оптимізм… В продовженні  йтиметься переважно про «Зееландію», як вона зруйнувала і руйнує стереотип про Україну, як країну неробів, крадіїв, де незрозуміло як діють і чи діють закони взагалі. В останній подачі – про духовність. Як каже сам Андрій Василенко, фізичні закони ми вивчаємо, а от духовні – ні.  Про життєві принципи цієї неординарної особистості, чому він був і залишається переконаним антикомуністом і про багато чого іншого.

ЦИВІЛІЗОВАНІСТЬ КРАЇНИ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ЗА РІВНЕМ ЖИТТЯ НАЙБІДНІШИХ

Починаємо із запитання, навіщо йому – керівнику успішного підприємства – ще й цей головний біль – депутатство?

  • Навіщо? Є чіткі цілі, які я ставлю перед собою. Наше підприємство активно займається благодійністю.  І воно має чітке і однозначне спрямування – насамперед, ми допомагаємо дітям-інвалідам, дітям з обмеженими можливостями. Ми будемо все робити, аби адаптувати їх до життя, аби вони ставали повноцінними членами суспільства. А суспільство  у свою чергу міняло ставлення до таких дітей. І від цього саме ставало добрішим, гуманнішим. У цивілізованому світі рівень розвитку будь-якого суспільства визначається не за рівнем заможних людей, а за тим, як живуть найбідніші верстви, як почувають себе люди з фізичними чи розумовими вадами. У Мозамбіку чи Зімбабве, наприклад, є теж дуже багаті люди. Але хто поважає ці держави, коли багато людей помирають там від злиднів, від голоду?

Завдяки проекту «Перспектива 21-3» ми створюємо дієву модель освіти для особливих дітей на базі існуючої державної школи-інтернату №26 в Києві.Батьки, які ініціювали проект безпосередньо займаються підбором спеціалістів, а також відшуковують можливості для підвищення кваліфікації та розвитку. Крім державного фінансування, батьківська організація «Даун синдром» абсолютно офіційно доплачуєпедагогам. Останні мають такожвсі необхідні методичні посібники, кожен такий вчитель, кожен (!)відвідував спеціальні семінари і проходив стажування в Голландії, де є великий досвід роботи з такими дітьми, де суспільство зовсім по-іншому ставиться до них.

Після того, як діти пройдуть навчання у школі, ми плануємо приступити до наступного етапу проекту – працевлаштування та самостійне проживання.

Все пов’язане між собою. Якщо не буде робочих місць, то, зрештою, навіщо й освіта? А знаєте, що найбільше хвилює батьків, які мають дітей із синдромом Дауна? Це те, де житимевона після їхньої смерті. До останнього часу було лише два варіанти. Або інші діти з цієї ж родини повинні взяти її до себе, або – спецінтернат, психдиспансер, будинок для престарілих людей. А це фактично різні форми обмеження волі.

У школі вже створені умовидля майбутньої роботи таких дітей. Є кафе, де вони пробують сервірувати столи. Є кухня, де вони вчаться готувати. Далі ми будемо створювати реальні робочі місця для них та місця самостійного проживання.

Спочатку була думка робити подібні школи приватними. Але вивчивши досвід щодо цього питання у Німеччині, Голландії, ми вирішили: такі проекти треба неодмінно реалізовувати спільно з державою.Отже, крім моїх знань та досвіду щодо інклюзивної освіти, вважаю, моє депутатство допоможе ефективніше втілювати ціпроекти. Принаймні на рівні Броварів. Але тим самим ми подаватимемо приклад іншим містам. І загалом – змінюватимемо ставлення суспільства до проблеми дітей з фізичними та розумовими вадами.

НОВОНАРОДЖЕНОГО СИНА У ПОЛОГОВОМУ НАМ НЕ ВІДДАВАЛИ ШІСТЬ ГОДИН

  • Це ставлення  вже змінюється?
  •  Я вам розповім один епізод. Коли у нас народився син із синдромом Дауна, це була наша друга дитина, то його нам у пологовому відділені не віддавали протягом шести годин. Забрали робити якесь щеплення, і не повертали. З’ясувалося, що вони вже й документи підготували для нашого підпису на відмову від дитини – мовляв, ви ще такі молоді, у вас тільки друга дитина, а ця – інвалід, не ходитиме і не розмовлятиме. Знаєте, довелося навіть влаштувати невеликий скандал, аби лікарі повернули нам нашого сина.

Так от, раніше справді переважна більшість батьків, у яких народжувалися такі діти, відмовлялися від них. Зараз, що відрадно, статистика абсолютно протилежна – дітей із синдромом Дауна майже не залишають.

  • Позитивний факт…
  • Справді, але це лише початок шляху. От коли діти-інваліди, дорослі інваліди почуватимуть себе у суспільстві набагато комфортніше, коли вони не боятимуться з’являтися на вулиці, коли для цього будуть створені і фізичні й моральні умови, ось тоді можна говорити – справді щось змінюється.

Є ще один надзвичайно важливий момент. В Україні – один Майдан, другий. Були великі сподівання на зміни. Багато в чому вони не виправдалися. І це прикро. Бо свого часу у тій же Польщі, Угорщині, де я буваю, ситуація була гіршою від українською, але ж наскільки ці країни змінилися. На відміну від нас.

Прикро на все це дивитися. А тим паче – у Броварах. Соромно. Адже це місто, що має все, аби бути успішним, і навіть надзвичайно успішним – зручне географічне розташування,потужний фінансово-економічний потенціал.

А тепер – на хвилиночку!Тільки один факт. Це місто, у якому за 10 років не побудовано жодної школи. Жодної! Мало того. Як з’ясувалося – навіть проекту немає (запис інтервю робили до 13-ої сесії БМР, на якій міський голова Ігор Сапожко запевнив, що розробляється проект школи – прим. Ред.) . І це при тому, що Бровари невпинно ростуть, кількість людей збільшується.

  • Ви вірите, що Бровари можна зробити  в Україні острівком успішності?
  • Вірю. «Зееландію» можна ж було зробити. Деякі мої колеги кажуть: «Ну да, ти ж створив для своїх працівників маленьку Голландію тут». Але ж теоретично цей досвід можна перенести на всі Бровари.

От зараз я навчаюсь, справді навчаюсь – як працює ця муніципальна машина, як готуються управлінські рішення. І я вивчаю, аналізую з точки зору, чи є можливість реально впливати на процесиу місті? Чи все настільки прогнило, що нічого не можна зробити в принципі. Поки до кінця не зрозумів.

Ще один дуже важливий момент. Чи є у Броварах критична маса людей, яка насправді прагне змін? Мої спостереження: чимала кількість, якщо не більшість, нічого міняти не хочуть. І питання не тільки у міському голові, посадовцях... Ви бачили дорогою до нашого підприємства викинуте кимось на узбіччя сміття? Це ж хтось із броварців зробив. Ніби й дрібниця, але вона говорить про багато що.

РОЗРИВ СВІДОМОСТІ, КОЛИ ЧИТАЄШ ДЕКЛАРАЦІЇ ДЕЯКИХ ДЕПУТАТІВ

  • Ви хочете сприяти утворенню такої критичної маси?
  • Моє депутатство – то вже відповідь на це запитання. Нещодавно до нас на «Зееландію» приїздила група голландських журналістів. Візит був пов’язаний з референдумом у Голландії щодо асоціації України та ЄС.  Один із журналістів, найдосвідченіший,  під час нашої розмови висловив,  як на мене, глибоко вірну думку. Саме маленькі кроки, які Захід змушує робити тут,  згодом приведуть в Україні до глобальних змін в суспільстві. От і я розумію, що своїми маленькими позитивними кроками, разом з однодумцями, ми будемо сприяти змінам.

Чудово розумію, що за цю депутатську каденцію нічого глобальногоне вдасться зробити.Великого прориву, реалізації проекту на кшталт «Нью-Бровари» не відбудеться.Але мене це не розчаровує. Якщо ми не зробимо ніяких кроків назад, а хоча б маленькі вперед, то це з часом і дасть той результат, який ми хочемо отримати вже зараз.

І в принципі це правильно – робити невеликі кроки. Наприклад, хочу висловити респект виданню, котре публікує декларації про майновий стан депутатів. Знаєте, відверто соромно читати деякі з них. Відбувається просто розрив свідомості. От дивишся на доходи деяких депутатів, і розумієш – це кричуща неправда. Бо ти ж знаєш, на якому автомобілі їздить цей чоловік, яке житло має, а в графі доходів – практично нуль.

І все. Оприлюднення декларацій – значний крок вперед для очищення і самоочищення.

Треба завжди пам’ятати, що одразу і все – так не буває.  Не варто забувати, що Штати, Європа, на рівень життя яких ми справедливо орієнтуємося, прийшли до нинішнього стану через довгий і тернистий шлях.

Ми тільки стали на нього. І треба долати дистанцію за дистанцією. От я сьогодні свідомий того, що нинішня міськрада при всіх її недоліках кардинально відрізняється від попередньої. У кращий бік.

  • Чим саме, на Ваш погляд?
  • Складом людей, бажанням змінити. Менше людей, котрі прийшли в раду задля власного збагачення.  Я глибоко переконаний, що в раду повинні йти люди для служіння громаді. От приклад Блумберга, мера Нью-Йорка. Величезні статки він заробив ще до свого мерства. А прийшов на посаду керівника такого мегаполісу, аби реалізувати себе саме в справі служіння громаді. Він не тільки поставив  собі зарплату в розмірі 1 долара. У розвиток міста він вкладав власні гроші.

Людей, хто прийшов саме діяти в інтересах броварської громади, в нинішній міськраді набагато більше, ніж у попередній.

Ключова проблема міськради – недовіра

  • Тобто, не треба робити трагедії з того, що є проблеми, і часом дуже гострі, в діяльності нинішнього депутатського корпусу?
  • Абсолютно. Йде процес становлення. Йде боротьба, часом запекла, часом з використанням і так званих непарламентських методів, нового зі старим. Є шалений спротив старих кадрів. Вони панічно бояться всього нового. І тому, чим далі, я все менше вірю в те, що вже в цій каденції вдасться створити ту групу, яка реальними програмами дасть значний поштовх для розвитку Броварів.

Крім того,у місті є багато бізнесових інтересів. І це не дозволяє робити потрібні зміни. Ті ж забудовники. Йдеться, до речі, про шалені гроші. Причому власники цього бізнесу переважно немісцеві. Це «чужорідні тіла». Їм не болить, як тут люди будуть потім жити, бо вони у Броварах не живуть. Тому одна за одною виростають висотки, заселяються тисячі людей, а шкіл нових немає, дитсадків теж,з арифметичною прогресією росте навантаження на систему охорони здоров’я, і так далі.

Чи можна побороти цю систему, чи можна нейтралізуватишалені грошові апетити забудовників?Можна. За єдиної мови: повне згуртування усієї броварської еліти. Не тільки депутатів. А саме еліти – громадськості у широкому сенсі цього слова, місцевих бізнесменів. Поки що такого згуртування немає. Але я вірю, що це можливо. Поступово ми прийдемо до цього. Саме отими, невеличкими, але дуже важливими кроками.

  • Що найбільше заважає такому  згуртуванню еліт?
  • На мій погляд,  недовіра. У  депутатському корпусі це ключове питання, яким уміло користуються. Тобто міські керівники фактично сіють між людьми зерна недовіри, зерна розбрату. І далі практикуються кулуарні домовленості, комусь щось обіцяно тощо.  

Тому, що може бути? Точкові проекти. Як, наприклад, інклюзивна освіта. А довіра один до одного, до влади може відновитися через визнання своїх помилок, через покаяння. Шалений післявоєнний розвиток Німеччини, що привів її зрештою до категорії найрозвиненіших краї світу, розпочався саме з покаяння, коли канцлер Німеччини приїхав в Освенцім і став на коліна перед пам’яттю жертв нацизму. Він покаявся за всю державу.

Визнання власних помилок та щире вибачення могли б стати реальним крокомкожного представника влади. За покаянням йде прощення, за прощення повертається довіра.

Але у Сапожка є шалений страх перед визнанням своїх промахів. Тому й відсутня поки можливість для згуртування над реалізацією справді корисних і потрібних для броварської громади великих проектів. Залишається той варіант, про який ми вже говорили, вдаватися до теорії маленьких кроків. Постійно прицьому залучаючигромаду, постійнопояснюючи їй ту чи іншу позицію. Потрібно говорити з людьми. По-перше,постійно. По-друге, щиро і чесно. Тільки за такого сценарію ми, нинішній депутатський склад, зможемо закласти фундамент майбутніх, потрібних і вагомих змін.

Записав Віктор Кіндратенко