Після такого нагородження прикро і соромно…

Анатолій Гаркуша

Після такого  нагородження  прикро і соромно…

У  Броварській районній раді днями, а точніше 15 грудня, на черговій сесії  на початку її роботи вручили на честь Дня волонтера орден «Патріот» 17 особам.  Оскільки в інформаційному просторі  району і на сьогодні важко, або й неможливо знайти  перелік нагороджених, то  ми вирішили заповнити  вакуум . Ви, жителі району, читачі, маєте право знати,  хто ж отримав орден з промовистою назвою «Патріот». Отже, нагороду вручили наступним людям: Лідія Аджапашвілі, Анатолій Сотніченко, Валентин Багнюк, Микола Шевченко, Роман Романенко, Віктор Гришко, Петро Іваненко, Ігор Левчук (отець Ігор, В.Димерка),  Іван Міхеєв, Роман Шибіко, Андрій Бублик, Сергій Корнійко, Роман Шевченко, Леонід Вайсфельд, Володимир Чернишенко, Ігор Чернишенко, Богдан Барабаш.  

Напевно щодо більшості людей із цього списку запитань виникати не може, навпаки – повага за їхню активну участь у допомозі  українським військовим. Однак є підстави для сумнівів щодо певних осіб. Але сумніви не у тому, допомагали вони чи ні, в яких саме масштабах тощо. Питання в іншому – все ж чи варто нагороджувати їх, та ще й орденом з такою  назвою «Патріот».

Вручення цього ордену  такій особі як Петро Іваненко говорить про коротку історичну пам’ять, про відсутність принципової позиції. Взагалі на сьогодні це чи не найбільший дефіцит у нашій державі – принциповість.   

Щодо короткої історичної пам’яті,  то хочу нагадати, що Петро Іваненко, якого дехто нині називає патріотом,   до лютого 2014 року очолював Броварську РДА та був лідером  Партії регіонів в районі.   Він цементував тут її діяльність. Це при ньому до лав цієї, якщо судити по верхівці,  відверто антиукраїнської сили, що й показали подальші події в державі, змушували вступати практично всіх бюджетників. Це за його керівництва нею організовувалися делегації від району на Антимайдан. Зрештою, це він вірно служив партії та  її лідеру, Віктору Януковичу, котрі й привели Україну до війни, до загибелі не тільки Небесної Сотні, а вже тисячі патріотів України на Сході. Мало того, він був не останнім солдатом цієї біло-голубої армії.

Варто нагадати, як вів себе цей  активний діяч Партії регіонів у буремні часи Революції  Гідності. Тільки деякі факти.   17 грудня 2013 року Броварська райрада, котрою фактично керував  тодішній голова РДА  Іваненко, підтримує заяву фракції Партії регіонів, яка засуджує протестувальників на Євромайдані. І навпаки – не підтримує альтернативну заяву з вимогою  засудити розгін студентської мирної демонстрації та звернутися до президента України з вимогою притягнути до відповідальності винних у побоїщі в ніч на 30 листопада того року. Заяву зачитав тодішній депутат райради Олег Кіщук. Її підтримали лише 5 депутатів з 34-х присутніх. Мало того, саму заяву райрада зустріла сміхом. І це вже після побиття студентів.

Мало того,  голова РДА Петро Іваненко, за іронією долі вчитель історії та (увага!) права,  закликав журналістів залишити приміщення, де проводилася сесія. І навіть пригрозив їм кримінальною відповідальністю. За те, зважте, що  згідно з конституційними нормами, нормами законів вони мали і мають право бути присутніми на сесії.

Варто навести його цитату: «Перш за все – у нас верховенство права. Ви (до журналістів – авт.) порушуєте закон…». Уявляєте, присутність журналістів на сесії – це порушення закону. Але нічого дивного немає, все логічно, коли згадати «славнозвісний» приїзд до Броварів у 2012 році Азарова, його помпезну зустріч, в якій брали участь і мер Броварів Ігор Сапожко, і очільник РДА. І  як водій Іваненка  вибивав з рук журналістів телефони, як не дозволялипрдеставникам ЗМІ  пройти  в зал «Прометею», а заступник Іваненка вже  у  приміщенні райради  грубо зіштовхнув  на сходинках тележурналіста Романа Бочкалу.  

26 січня 2014 року, коли події на Майдані вже увійшли в драматичне русло,  на вході до приміщення міськради/райради зібрався мітинг з вимогами в тім числі і до голови РДА – скликати позачергову сесію, засудити дії беркутівців та добровільно написати заяву на звільнення.

У ті хвилини Іваненко вів себе досить самовпевнено, і навіть зухвало. Сказав, що заяву на звільнення сам писати не збирається, що не йому давати оцінку дій «Беркута». Стосовно ж позачергової сесії, то правник Іваненко навіть не згадав, що не його це, голови РДА,  справа – скликати її чи не скликати, є, зрештою, голова райради. Тим самим він підтвердив тезу, що був на той час фактичним керівником і районної ради.  Ось дослівно  фрагмент виступу:

«Є порядок скликання сесії. Збирайте підписи депутатів, і Я ЇЇ ЗБЕРУ!».

… Буквально за місяць, але це вже буде лютий 14-го, і це вже станеться після розстрілу  Небесної Сотні  на Майдані, після ганебної втечі Януковича до путінської Росії, Петро Іваненко напише заяву на звільнення. Але знов-таки – зробив він це не добровільно, а  під тиском громадськості. Та й не почули від нього ні вибачення, ні слів каяття, що вірно служив так званому президенту, котрий закликав Росію ввести в Україну війська.

 Ще можна дуже багато згадувати про діяльність вірного біло-голубого партійця Петра Іваненка на посаді голови РДА. Згадати, наприклад, що за фактом зловживаннями посадовими особами РДА щодо оборудок із землею  за час його головування була порушена кримінальна справа, що у його Богданівці завдяки     діяльності на «покращення»  закопано у землю на замороженому будівництві там нової школи, за деякими оцінками, понад 3 мільйони гривень. Чи це теж патріотично,хочеться запитати?

Вручення Петрові  Іваненку нагороди «Патріот» , як і те, що він став депутатом райради   нового скликання, як і те, що його обрали головою регламентного комітету,  - свідчення того, що ми не позбавилися  і на сьогодні дуже багатьох хвороб. Насамперед, це безпринципність.

Нагородити Петра Іваненка рівнозначно врученню  відзнаки гасіння пожежі тому, хто цю пожежу і влаштував. Або був одним із них. Потім приніс відро води, і заслужив сатисфакцію, і навіть орден.  

Після таких нагороджень стає  прикро і соромно. Насамперед, перед пам’яттю полеглих на Майдані, тисяч вбитих патріотів на війні. Війні, котру розв’язала Росія, а наближала саме Партія регіонів.

Справжні патріоти   помирали і помирають за іншу Україну. І вона буде!